ПІСТ ПЕРЕД ПРАЗНИКОМ ХРИСТОВОГО РІЗДВА (ПИЛИПІВКА) ВЖЕ СКОРО

u_pravoslavnyh_hristian_nachalsya_rozhdestvenskiy_post_thumb_fed_photo

“Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство…
Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його”
(Мт. З, 2-3).

Хто ближче погляне на церковний рік, той зауважить, що Східна Церква завжди готується коротшим або довшим постом до великих і світлих празників. Маємо великий і святий піст перед празником Пасхи. Маємо одноденні пости перед деякими празниками. Маємо багатоденні пости перед празником святих апостолів Петра й Павла та празником Успення Пречистої Діви Марії. Маємо вкінці довгий піст перед празником Христового Різдва. Це свято, як і празник Пасхи, належить до найбільших у році, тому і його піст творився на зразок пасхального, і навіть називається Чотиридесятницею. Тож погляньмо на його історію, тривалість та завдання.

ІСТОРІЯ РІЗДВЯНОГО ПОСТУ

1. На Заході

Між IV і V сторіччями постають на Заході т. зв. “Пости чоти­рьох пір року”. Про ці пости папа Лев І (440-461) так каже: “Протягом цілого року пости так розложені, що закон поміркованости приписаний для всіх пір року, а саме, піст весняний буває в Чотиридесятницю, літній у П’ятдесятницю, осінній — у 7, а зимовий — у 10 місяці”. Папа Лев І мотивує їхнє створення як благодарення Богові за зібрані плоди.

І якраз зимовий зі згаданих чотирьох постів стає зав’язкою різдвяного посту. Колиска цього посту — давня Галлія, а сьогод­нішня Франція. Тут з V ст. маємо згадки про підготовчий піст до Христового Різдва. Єпископ Григорій Турський († 594) говорить, що святий Перпетій, єпископ Турський († 491), починаючи від дня святого Мартина (11 листопада) аж до Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу. Собор Турський II (567) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Христового Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак до Англії. Різдвяний піст на Заході з часом отримує назву “адвенту”, що з латинської означає “прихід”, тобто прихід Христа. Первісно слово “адвент” (= прихід) означало празник Христового Різдва, а пізніше почало означати час перед Христовим Різдвом. У IX ст. перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року.

2. На Сході

Тоді, коли на Заході Різдвяний піст у VI столітті стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу він у той час щойно починається. Першу згадку про Різдвяний піст від 14 листопада подає Коптійський календар з VIII сторіччя.

Йоанові Постникові (582-595), патріярхові Царгороду, при­писують такі слова: “Годиться, щоб миряни здержувалися від м’яса в дві Чотиридесятниці, це є піст святого Пилипа і піст святих апостолів Петра й Павла”. У IX ст. різдвяний піст стає загальним на усьому Сході.

МЕТА РІЗДВЯНОГО ПОСТУ

З давніх-давен празник Христового Різдва був на рівні з праз­ником Христового Воскресення. Тому й церковний устав дивиться на Христове Різдво, як на другу Пасху. У старих типіках і бого­службовому псалтирі під 25 грудня є така примітка: “Пасха, праз­ник триденний”. Тож, як до празника Пасхи вірні готувалися молитвою і постом, так і різдвяний піст став для них часом приго­тування до приходу Спасителя. Симеон Солунський († 1429) каже: “Цей сорокаденний піст схожий на піст Мойсея, який постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постім і ми 40 днів і приймемо живе Слово Боже, воплочене від Діви і причас­тимося Його Тіла”.

Різдвяний піст став для Церкви також символом молитов і постів старозавітних патріярхів і пророків, які з тугою очікували приходу Месії. Під час цього посту свята Церква, бажаючи скрі­пити своїх вірних прикладом святих Старого й Нового Завітів, вшановує пам’ять деяких пророків, а саме: пророка Авдія — 19. 11, Наума — 1. 12, Авакума — 2. 12, Софонії — 3. 12, Агея — 16. 12 і Даниїла — 17. 12; святих апостолів Матея — 16. 11 і Андрія — 30. 11; святителя Миколая — 6. 12; преподобних Йоана Дамас­кина— 4. 12 і Сави Освяченого — 5. 12; визначних мучеників і мучениць: Гурія — 15. 11, Катерини — 24. 11, Варвари — 4. 12, Євстратія — 13. 12, Ігнатія Богоносця — 20. 12, Анастасії — 22. 12 і Євгенії — 24. 12, а вкінці дві останні неділі присвячені всім старозавітним праотцям і отцям.

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством сповіді і святого причастя. Київський митр­ополит Георгій (1072-1073) у своєму “Білеческому Уставі” припи­сує причащатися, між иншим, і на Христове Різдво (§ 9). Святий Йосафат у своїх “Правилах для священиків” радить їм заохочувати вірних до сповіді під час Пилипівки. Київський Митрополит Петро Могила († 1647) у требнику доручає вірним сповідь і причастя під час кожного з чотирьох річних постів. Замойський Синод (1720) поручає сповідь і причастя принаймні три рази в році — на Пасху, Успення Богородиці і Христове Різдво. Цей синод приписує помір­кованість від набілу через цілу Пилипівку. Львівський Синод (1891) дещо злагіднює різдвяний піст, дозволяючи в понеділок, середу й п’ятницю набіл, а инші чотири дні тижня м’ясні страви, але зобо­в’язує священиків відмовляти п’ятдесятий псалом, а миряни мають проказувати: п’ять “Отче наш” і п’ять “Богородице Діво” перед обідом і перед вечерею.

ТРИВАЛІСТЬ РІЗДВЯНОГО ПОСТУ

1. На Заході

Собор у Сараґоссі (380) приписує тритижневий піст перед празником Богоявлення, що в той час ще було разом з Христовим Різдвом. Собор у Маконі (581), Франція практику турської єпархії, яка, починаючи від святого Мартина (11 листопада), дотримувалася посту три рази на тиждень, поширила на всю країну. Через те, що цей піст на Заході починався від празника святого Мартина, то отримав назву посту святого Мартина. З часом цей піст з трьох тижнів збільшився до 40 днів, на зразок посту перед празником Пасхи. Папа Григорій VII (1073-1085) скоротив число неділь адвен­ту на чотири, що мало б символічно означати чотири тисячі літ до Христового приходу.

2. На Сході

Хоч тут різдвяний піст починався від 14 листопада, його три­валість довгий час була невизначеною і спірною. Причиною було те, що на Сході тільки пасхальний піст був приписаний законами Церкви, а три инші річні пости — піст святих апостолів, Успення Богородиці і різдвяний, увійшли в практику через звичай. Ще у IX ст. на Сході були спори щодо тривалости цього посту. У творі, який приписують антіохійському патріярхові, Анастасієві Синаїтові (561-600) Про три Чотиридесятниці йдеться про спори щодо обов’язку різдвяного посту та про те, що його встановлення не вважали за апостольське, а монаше, а також про те, що його тривалість скоро­чували до 18, 12, 6 або 4 днів. Автор намагається боронити апос­тольське походження і загальний обов’язок різдвяного посту і при цьому покликається на передання про святого апостола Пилипа. У переданні сказано, що святий Пилип перед своєю мученицькою смертю просив у Бога кари для своїх мучителів. За те йому було об’явлено, що він як покуту 40 днів після смерти не зможе увійти до раю. Тому святий Пилип просив инших апостолів, щоб за нього постили 40 днів, а апостоли всім вірним доручили 40-денний піст.

Є деякі застереження щодо твору “Про Три Чотиридесятниці”. Історики вважають, що цей твір не міг з’явитися раніше, ніж у IX ст. тому, що він говорить про успенський піст, про який до IX ст. ще не знали.

В Антіохії про різдвяний піст, який починався першого грудня, знали з початку VI ст. У той час він був і в Єрусалимі і тривав там 40 днів. У IX ст. Студійський Устав уже подає точні приписи щодо їди під час посту святого Пилипа.

Остаточно усталили час різдвяного посту на Соборі 1166 року в Царгороді за патріярха Луки Хризоверга і цісаря Мануїла Ком­нена. Цей Собор приписує сорокаденний піст перед Христовим Різдвом і каже його починати від дня святого Пилипа, тобто від 14 листопада. Через це він отримав назву посту святого Пилипа, або Пилипівки.

Антіохійський патріярх, Теодор Вальсамон (1185-1204), пояс­нюючи це рішення Собору, каже, що цей піст у цілості зобов’язує монахів, а миряни можуть скорочувати його до сімох днів. За свідченням візантійського письменника Георгія Кодина (†к. 1450) на цісарськім дворі в Царгороді різдвяний піст продовжувався сорок днів.

На Русі-Україні в домонгольській добі були, крім пасхального, ще три инші річні пости. Про це сказано у “Білеческім Уставі” київського митрополита Георгія. Пости починалися у той самий час, що й сьогодні, тільки не було скрізь успенського посту, а якщо й був, то був коротший. Митрополит Георгій називає різдвяний піст Пилипівкою, а це значить, що він починався від святого Пили­па, тобто 14 листопада. Під час Пилипівки він приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку: їсти раз на день, без молока і м’яса, а в суботу й неділю дозволяє рибу два рази на день (§ 4). Київський митрополит Максим (1283-1305) називає різдвяний піст Чотиридесятницею.

У наш час свята Церква з різних причин досить злагіднила дуже строгі пости, які були раніше, і залишила їх радше добрій волі вірних. Та це не означає, що ми не зобов’язані до практики духа жертви, спокути й посту. Хай, отже, любов до Христа Гос­пода, добро нашої душі та любов нашої священної традиції будуть для нас головними спонуками в тому, щоб кожного разу до зустрічі празника Христового Різдва ми приготовляли наше серце й душу молитвою, постом і святими Таїнствами. Будьмо свідомі того, що через щире й ревне духовне приготування, наше серце стане до­стойним того, щоб в ньому народився Ісус Христос своєю ласкою, любов’ю і миром.

 Юліян Катрій, ЧСВВ.

 

Джерело