Комп’ютерна залежність найчастіше буває у дітей з тих сімей, де є проблеми з комунікацією

internet-addiction-620x332

Приходячи зi школи, дитина вiдразу сiдає за комп’ютер чи планшет — i починаються “стрiлялки”, “цивiлiзацiї”, рiзноманiтнi  “сади-городи” у мережi… Так минає кiлька годин, пiсля того дитина з червониим очима та поглядом зомбi пiсля десяткiв нагадувань нарештi неохоче вимикає комп’ютер. Знайома ситуацiя?

Мiж тим, за свiдченням американських психологiв, у 10% дiтей виникає залежнiсть, яка пiзнiше переростає у поведiнковi розлади. Зокрема, 80% асоцiальних молодих людей, схильних до насилля, крадiжок, вживання алкоголю та наркотикiв, як раз є завзятими iгроманами.

Як захистити психiку дiтей вiд комп’ютера, дiзнаємося у Наталiї Власової, керiвника Центру психологiчної пiдтримки.

— Невже пристрасть до комп’ютерних iгор є патологією?

— Ще кiлька рокiв тому комп’ютерну залежнiсть було визнано офiцiйною хворобою. Це психiчний розлад, який проявляється у нав’язливому бажаннi постiйно бути в грi чи соцiальнiй мережi. Залежною можна вважати людину, яка проводить за комп’ютером не менше шести годин на день, а у час “вiдсутності” вiдчуває нестримне бажання повернутися до свого вiртуального свiту.

Навiть нетривала вiдмова спричиняє так званий “синдром вiдмiни” — такий самий виникає, коли людина має наркотичну чи алкогольну залежнiсть… Такi люди не можуть адекватно контролювати свiй час за комп’ютером, а коли батьки насильно  вимикають його, стають агресивними. Такi дiти, як правило, страждають вiд порушення сну, не здатнi концентруватися, розвивається розумове чи фiзичне виснаження.

Як правило, на iгри “пiдсiдають” дiти, якi свого часу недобавилися, недоотримали батькiвського тепла та уваги. Вiртуальний свiт замiнює їм свiт реальний, де вони чомусь не вiдчувають своєї значущостi. Наприклад, прихильниками усiляких “стрiлялок” стають пiдлiтки, якi не мають права висловити свої почуття — це буває у сiм’ях, де дiтей виховують занадто суворо. Скажiмо, вони не мають права сердитися на батькiв та висловлювати це, але ж насправдi дитина вiдчуває гнiв та невдоволення. Тому єдиними виходом стають iгри, де можна викинути свою  агресiю, вiдчути себе сильним.

До речi, дуже часто дитина повнiстю переключається на такий вiртуальний свiт, коли реальний стає для неї нецiкавим. Деякi можуть добами не виходити з дому, до мiнiмуму обмежити спiлкування (це називається астенiчно-депресивним станом).  До речi, “пiдсiсти” може i доросла людина, проте дитинi важче зупинитися.

— Як можна помiтити, що дитина стає залежною вiд iгор?

— Наприклад, коли дитина, сидячи за комп’ютером, не помiчає часу. Їй здається, що вона бавиться лише пiвгодинки, хоча насправдi минуло вже двi-три години. Ще один iз симптомiв — при обмеженнях гри ззовнi (скажiмо, коли дитина не може самостiйно зупинитися, батьки вимикають комп’ютер) виникають напади агресiї, дитина хамить, вiдмовляється їсти…

— Щось можна зробити?

— Проблема дiйсно серйозна. В багатьох країнах навiть iснують клiнiки для лiкування вiд комп’ютерної залежностi, коли пацiєнта не допускають до гаджету, при цьому застосовують медикаментозну та психологiчну терапiю. Все, як при  лiкуваннi наркотичної залежностi…

Проте, якщо говорити про дитячу залежнiсть, самi дiти у цьому не  виннi — такi умови створили їм дорослi, зайнятi своїми справами. З точки зору психологiї, комп’ютернi iгри — це замiнник живому спiлкуванню, якого дитина не отримує. Тому не треба нарiкати, що чадо просиджує за гаджетом увесь час — а коли ви  востаннє проводили з нею дозвiлля, були у музеї, у цирку, на концертi? Ви маєте зробити так, що реальний свiт став цiкавiшим за вiртуальний. У важких випадках з дитиною може працювати психолог чи психотерапевт.

Не варто насильно обмежувати дитину — звiсно, можна встановити пароль на комп’ютер. Але це проблеми не вирішить. Пристрасть до iгор — як лакмусовий папiрець, який вказує, що у родинi щось негаразд. Але й зовсiм забороняти комп’ютернi iгри небажано — iнакше ви зробите свою дитину iзгоєм серед однолiткiв.

Джерело